5 травня у міській галереї “Лавра” відкрилася виставка Amazing Perplexity (Дивовижна розгубленість) у рамках фестивалю Face of Art. Протягом місяця художники з різних куточків світу досліджували український контекст та знайомилися з місцевою художньою сценою на резиденції FACE під кураторством Наталі Хойос, Рейнольда Шумахера (Німеччина) та Алевтини Кахідзе. Саме час підбити підсумки проекту та поглянути на фінальні роботи учасників.

Відкрита група  “Галерея на відрізку дороги”, “Галерея Стрий-Бірючий”, 2014; із серії «Відкрита галерея» з 2012 дотепер

Для українського колективу “Відкрита група” резиденція стала приводом осмислити власну діяльність. На виставці художники представили документацію свого проекту “Відкрита галерея”, який триває вже п’ять років. Для художньої практики “Відкритої групи” одним з ключових елементів є окреслення простору − в даному випадку для створення такої  галереї, в якій не експонується нічого, крім навколишнього середовища. Відкрита галерея може з’явитися де завгодно: її межі можуть бути окреслені посеред лісу (“Галерея з видом на ліс”, 2012), вона може бути складена з дерев’яних планок на залюдненій площі у Львові (“Галерея на Арсенальній площі”, 2012) або обмежена двома дорожніми знаками, що зазвичай позначають початок і кінець населеного пункту (“Галерея на відрізку дороги”, “Галерея Стрий-Бірючий”, 2014). Цього разу художники принесли всі свої “галереї”  у справжній виставковий простір. Для них така рекурсія важлива не тільки з концептуальної точки зору, а й тому, що повна фіксація цього тривалого проекту ще жодного разу не була зібрана в одному місці. Для глядача це, з одного боку, можливість простежити розвиток митців, а з іншого, − зрозуміти, що в зовсім різних, на перший погляд, формах криється спільна ідея, над якою “Відкрита група” рефлексує дотепер.

Карла Фуллертон "Лінія, що танцює (Міцна і ясна)”/ Dancing Line (Solid and Clear), 2017

Шотландська художниця Карла Фуллертон створює скульптурні інсталяції, у яких осмислює властивості матеріалів та їхню взаємодію. “Моя робота - це інтимне і експериментальне вивчення матеріалу. - розповідає художниця, - Я досліджую різноманітні процеси, через які можна змінювати та пізнавати матеріал. Я постійно розширюю межі моєї практики через медіуми скульптури, друкованої графіки та тексту. Я прагну відкрити нові способи експонувати мої роботи - від традиційних галерей до випадкових місць у публічному просторі”.

Карла Фуллертон “Складена форма/Forms fold”, 2017-05-25

На резиденції у Києві Карла створила п’ять робіт, де “холодні” бетон та арматура поєднані з “теплою” міддю та лінолеумом, який використовують для гравюри. Поетика робіт зчитується вже на рівні назв, у яких відобразилась медитативність і саморефлексія. “Лінія, що танцює (Міцна і ясна)” / Dancing Line (Solid and Clear). “Я обертаюсь та дивлюсь”/ I turn and I glance. Певна колажність скульптур, їх різноманітні форми продиктовані внутрішнім зв’язком з архітектурою, на якому наголошує художниця.

Тамар Чадунелі фрагменти, 2017

“Київ - це колаж різноманітних типів будівель, тут використовують різні форми і матеріали. Деякі місця дуже тісні, декотрі - справді просторі. Я певною мірою загубилася в місті. Особливо мене вразило метро, це просто божевілля! Я б хотіла вийти на кожній зупинці - вони усі різні. Сподіваюсь, пізніше я зможу обійти більше з камерою та записником: я багато пишу про різні місця і те, якими я їх бачу”, - розповідає Карла.

Тамар Чадунелі фрагмент, 2017

Ще одна художниця, яка висловила захоплення радянськими будівлями в Києві - Тамар Чадунелі з Грузії. Можливо, саме архітектура Києва, контрастність її стилів, спонукала мисткиню створити синтетичний об’єкт, у якому минуле поєднується з сучасним.

“Я не можу створювати правил, за якими варто сприймати мою роботу”, - це позиція Тамар Чадунелі щодо її власного твору. Художниця прагне наштовхнути глядача на особисті роздуми, щоб кожен зумів побачити своє відображення у творі. І справді, ця інсталяція в кожного може викликати різні асоціації, до того ж, її поверхня здатна віддзеркалювати.

Назва  роботи є посиланням на фейсбук-сторінку ініціативи “Оренда Лаври. Виставка-розслідування”, яку Тамар підтримала таким чином.

Інсталяція виконана в доволі складній техніці чеканки, застосування якої в Україні припинилось ще минулого століття. Допоміг Тамар у створенні її проекту один із сучасних українських скульпторів, який вивчав цю техніку за часів Радянського Союзу. Як зазначає сама художниця, особливо цінним є знання технологій та їх застосування у творі мистецтва.

Інсталяція імітує архітектурну форму – щось на кшталт пілястри, яка вписана в інтер’єр виставкового простору. На сталевій поверхні художниця виконала різноманітні об’ємні зображення, які апелюють до масової культури: хтось впізнає героя із японського аніме, хтось зверне увагу на черевичок диснеївського персонажа. Доповнює цю форму кольорова фотографія, виконана мисткинею власноруч. На ній відображений спосіб, яким захищають рослини від морозу – накривають їх пластиковими пляшками. Це ще одне звернення до практик, які відійшли у минуле взнаки розвитку технологій.

Маркус Хоффманн створив інсталяцію Bikini Atoll Containment III. Man's emergence from his self-incurred immaturity/ “Стримування Атолу/ Бікіні - 3”. Прояв людини із її власною незрілістю, що складається із відео, знятого художником під час поїздки до Чорнобилю, звуку, об’ємної моделі кокосу та ламп на стелі, заклеєних папером для суші. Він накреслив лінію, на якій символічним шляхом показав три світові катастрофи пов’язані із ядерними вибухами. Точкою відліку слугує кокос - символ Бікіні (атол) - острів в Тихому океан, на якому впродовж 1946-1958 років американська влада проводила ядерні випробування. Трагедія Чорнобиля показана у відео, а катастрофа у Фукусімі - папером для суші, який відсилає нас до культури Японії. Звісно, глядачу не обов’язково вловити усі ці посилання, оскільки для художника це й не було важливим. Те, що зацікавлює найбільше - це відео, інші елементи слугують доповненням, яке дозволяє ширше трактувати проект. Особливої уваги вартує кінематографічність відзнятого матеріалу. Він складається із двох частин, які проектуються одночасно. Одне відео може бути динамічним, інше - статичне; одне починає рух, а інше завершує; одна дія показана із двох точок зору тощо. Так художник зосереджує увагу глядача, дає йому час на осмислення побаченого, адже тут показані усі символи катастроф, які є темою проекту.

В інсталяції Маркуса постійно виникають лінії та кола - в композиціях кадрів, в тому, як вони змінюються між собою. До прикладу коло - в одному із моментів відео з’являється на прапорі, що схожий на японський. Прапор використовують для позначення якого-небудь територіального утворення, і тут ми бачимо як художник виокремлює неіснуючу державу Чорнобиля  і позначає її цією геометричною фігурою.

 Майя Чуле із серії “Падіння в забуття”/ Falling Into An Interrupted Sleep/, 2017

Falling Into An Interrupted Sleep/ “Падіння в забуття” - інсталяція із малюнків Майї Чуле, в якому зображення, немов уві сні, накладаються одне на одного. Роботи виконані у декількох  графічних техніках - для однієї частини художниця застосувала графітний олівець і трафаретний друк, а для іншої - монопринт. Таким чином, три  малюнки чергуються із трьома одноколірними аркушами.

Образи, застосовані мисткинею, начебто виринають, граючи із уявою глядача: десь можна розпізнати архітектурні елементи, а десь - пейзажні мотиви. Художниця працює із інтенсивністю плями, варіює її насиченість, таким чином зображення ніби проглядають одне з-під одного. Ця гра схожа на неспокійний сон, коли підсвідомість людини продукує велику кількість образів, які не пов’язуються між собою, суперечачи одне одному. А монопринти ніби провали у глибокий сон, який знову перерветься тривожним пробудженням.

Кароль Раджишевський «Інститит квір архіву»/ Queer Archives Institute, 2017

Польський художник Кароль Раджишевський став учасником резиденції FACE, аби розширити межі свого довготривалого дослідження квір-спільнот Східної Європи. Куратор і дослідник у Queer Archives Institute / Інститут квір архіву, Кароль також видає свій журнал про квір-рух - DIK Fagazine. За словами самого художника, в Україні він хотів зробити щось на кшталт археологічної роботи у сфері квір, познайомившись з тими учасниками руху, які застали ще радянську владу. Представлена на фінальній виставці робота ”QAI/UA” складається з фотографій, знятих Каролем, архівних книжок і документів, а також інтерв’ю з дизайнером Михайлом Коптєвим, який позиціонує себе як відкритий гей, живучи зараз на окупованій території у Луганську. Інстальоване дослідження Кароля вертає до життя кілька українських міфів про гомосексуальність, наприклад, Лесі Українки або Тараса Шевченка. Спеціально зняті художником портрети оголених чоловіків є алюзіями або репліками на широковідомі українському глядачу портрети письменників і поетів, знані зображення, розміщені поруч на у вітринах умовного архіву Кароль також вводить у інсталяцію зображення солдатів, можливо, заграючи з суспільною думкою про гомосексуальні стосунки у мілітаризованих спільнотах, яка часто фігурує у публічному полі.

Кароль Раджишевський «Інститит квір архіву»/Queer Archives Institute, фрагмент, 2017

Кароль Раджишевський «Інститит квір архіву»/Queer Archives Institute, фрагмент, 2017

Думка про те, що Київ - новий Берлін, набирає популярності. Болгарський художник, що нині живе у Берліні, Вікентій Коміцкі приїхав, аби переконатися у цьому особисто. Результатом його перебування у резиденції стала нова музична колаборація і дискобол, що літав у київському небі. Робота I don`t wanna be the 90s to your Disco / “Я не хочу бути дев’яностими для вашого Диско” представляє відеоряд, де за допомогою дрону над Троїцькою площею, біля київського планетарію, літає дискобол під музику, яку спеціально для цього написав київський музикант Антон Дехтярьов (гурт Ptakh).

Вікентій Коміцький "Я не хочу бути дев'яностими для вашого диско" 2017

Робота Вікентія є алюзією на відомий твір концептуального художника П’єро Мандзоні “Основа світу” - перевернутий догори ногами постамент для цілої планети. “Дискобол, що висить на дроні, робить з неба танцпол”, - жартує художник. Насправді ж, красивий дискобол - метафоричний атлас, нова планета, без океанів і континентів, без кордонів. Планета нічного життя, вільна від денної рутини роботи, споживання, повсякденності. Технокультура цікавить Вікентія не як спосіб весело провести час, але як альтернативна форма житті для тієї дійсності, у якій ми перебуваємо.

Ерік Сіднер "Без назви", 2017

Найбільш загадковий художник виставки “Дивовижна розгубленість” - американець з Берліну Ерік Сіднер - працюючи над фінальним твором, відштовхувався від назви виставки. Покладаючись на випадковість, Ерік впродовж місяця розгублено вишукував незвичні та екстраординарні речі на київських блошиних ринках і базарах, врешті зустрівшись з ключовим матеріалом на ринку - сушеною рибою.

Ерік працює з інсталяціями, часто використовуючи принцип колажу. Його виставкова робота “Без назви” являє собою купол, що певним чином нагадує люстру, складений з сушеної риби у вакуумних упаковках. На питання, чому художник обрав саме рибу, Ерік відповів абстрактно: “Мені сподобалася її фактура, її вигляд і упаковка”.

Алевтина Кахідзе "Мапа", 2017

Мистецька резиденція є в першу чергу середовищем - тим, яке художник вбирає у власну практику, і тим, яке він створює навколо себе. Місяць на резиденції FACE продемонстрував нам новий погляд на місце, до якого ми так звикли. А 10 днів, протягом яких тривала фінальна виставка, показали, наскільки готовим є наше середовище до свіжих поглядів, що їх запропонували її учасники.

Роксолана Макар Ліза Корнійчук, Анастасія Олексій

редакційна команда газети ВОНО