фото надано Юрієм Білеєм та Павлом Ковачем

Поки берлінець Маркус Хофман досліджував, як Чорнобиль може змінити його, інші учасники резиденції FACES провели перший тиждень у неформальному знайомстві з художнім життям Києва: усі як один поділилися з нами враженнями від київських квір-вечірок, фінісажів та виставок. Провідниками в українське арт-середовище для іноземців стали колеги-художники з «Відкритої групи».

Ми поговорили з двома учасниками - Юрієм Білеєм та Павлом Ковачем про їхні минулі й теперішні проекти та особливості сучасного українського мистецтва.

 

Як ви розумієте участь художника в мистецькій резиденції? 

ВГ: Резиденції — це, в першу чергу, комунікація, спілкування, влиття в контекст, а для цього важливий час. Тривалість резиденції безпосередньо впливає на «глибину занурення» і, відповідно, рефлексії.

Не кожному художнику підходить формат резиденції, для деяких це стрес, а для більш пластичних навпаки можливість самореалізуватись. Важливо також додати що фомат резиденції, як події в загальному і в класичному розумінні не завжди передбачає результат, а ставка поставлена на процес. Звичайно бувать різні типи резиденцій, після яких потрібно зробити виставку, або ж відразу підчас перебування. Але в останьому випадку можливі труднощі і незручності, які прогнозують затирання фундаментальних завдань резиденцій, якщо ця резиденція не є довготривалою.

 

Яка ваша мета участі в резиденції? Ми знаємо, що ваша роль у FACES трохи інша, ніж в інших учасників, оскільки ви знайомі з українським контекстом і самі зазначали, що ви ніби гіди або агенти всередині резиденції.

ВГ: Так можна сказати, навіть якщо б ми цього не хотіли, ця роль на нас припадає автоматично. Івенти, які роблять організатори резиденції - це одне, але важливе і неформальне спілкування. Учасники познайомились з великою частиною художників Києва. Через те, що ми маємо багато знайомих тут.

 

Але поза цим у вас також є власний художній проект в рамках резиденції?

ВГ: Звичайно, ми такі ж художники, як і інші учасники.

 

У чому різниця резиденції поза Україною або у Києві для вас? Київський контекст безперечно відрізняється від львівського для тебе, Павло, і вроцлавського для тебе, Юрій. Ви опиняєтесь у програмі з групою іноземних художників у Києві, деякі з них вперше приїхали в Україну.

ВГ: Особлива різниця в тому, що ми в данному випадку є «провідниками» для наших гостей, і це велика відповідальність. Так чи інакше ми непагано ознайомленні з ситуацією у київському середовищі, але іноді деякі речі переусвідомлюєш через призму бачення резидентів з-за кордону. Тобто кожна резинденція  без різниці чи вона дома, чи за кордоном в якійсь мірі роширює діапазон обізнаності. У даному випадку ми маємо змогу подивитись на український контекст, тусовку через сприйняття наших закордоних колег. 

 

Розкажіть про те, над чим ви будете працювати у рамках резиденції.

ВГ: На даному етапі ми думаємо про те, аби виставити наш довготривалий проект ”Відкрита галерея”. Є проекти, яким потрібен час. “Відкрита галерея” - це site-specific проект, його документація ніколи не була показана у галерейному просторі.

Насправді цей проект дуже важливий, у Відкритої групи є певна лінія і послідовність розвитку проектів. Та сама “Ars Longa...“ (проект ‘Ars longa, vita brevis’, 2013, PinchukArtCentre - прим. Авт) безпосередньо має зв’язок з відкритими галереями, так само “Біографія” (проект “Біографія”, 2014, PinchukArtCentre - прим. авт). Ця певна лінія покаже розвиток наших проектів, важливо подати точку відліку глядачу, бо не усі зчитують послідовність у наших роботах. Наші проекти рідко випадають із цієї лінії, вони кардинально різні, але їхня основа одна. Ми прагнемо показати основний проект, стержень, з якого ми почали і який відбувається дотепер.

Ми ще один проект хочемо зробити, той, який ми колись почали в Дніпрі. Там ми робили проект "Паспорт об’єкту". Фотографували паспорти об’єктів будівництва, наприклад, житлових будинків або комплексів, і у фотошопі дописували, що в даному будинку, окрім офісів і квартир, з’явиться галерея чи музей сучасного мистецтва. А потім переклеювали ці паспорти на недобудованих об’єктах на ті місця, де вони до того і були. Таким чином ми створювали певний міф про те, що будується галерея. Ми таке зробили у Дніпрі та спостерігали за тим, як цей міф поширюється у місті.

 

Ви фактично створювали резонанс, провокували суспільство…

ВГ: Це нелегально, можна навіть «вандалізмом» назвати. Можливо, ми це у Києві зробимо. Але ми діємо дуже обережно, навіть власники і архітектори не помічають цього.

 

Розкажіть, що за цей тиждень відбулось, що ви робили.

ВГ: Перший тиждень - це ознайомлення з київським середовищем художників, мені здається, що для наших резидентів це важливо. Звісно, найпростіше познайомитись через вечірки і тусовки. Аби влитися у контекст. Зараз ми з учасниками збираємось в Ужгород.

Чи є щось, що здивувало іноземних художників у київському арт-просторі?

ВГ: Їм було дивно, що тут усі всіх знають, всі з усіма тусують. “Ми бачимось тільки на відкритті”, - вони кажуть. Тусовок нема. А в мистецтві тусовка - це дуже важлива річ.

Натомість у нас тут значно більше колективних практик у мистецтві, багато об’єднань. Зараз їх стає ще більше. Це певним чином пов’язано з економічним і політичним станом країни. Чим стабільніша країна, тим легше художнику працювати індивідуально. Там, де налагоджений ринок мистецтва, художникам легше усамітнитися. Чим більше анархії і трешу, як у нас, з неорганізованим політичним середовищем і арт-ринком, тим сильніша потреба у таких об’єднаннях. Це побічний позитивний ефект, який з’являється у несприятливих умовах.

Наскільки, на ваш погляд, необхідні резиденції для іноземних художників в Україні?

ВГ: Україна є дуже цікавим простором для дослідження і рефлексій, як для українських художників так і для іноземних. Для того, щоб побачити себе, потрібне дзеркало, і в ньому ми побачимо свої недоліки, а коли ти бачиш свої недоліки, то ти їх можеш виправити. Резиденції як іноземним, так і «своїм» художникам допоможуть будувати мости поміж містами , децентралізувати і відкривати нові бачення української арт-сцени.

У матеріалі використано фото з ресурсу http://specials.pinchukartcentre.org

 

Роксолана Макар, Ліза Корнійчук, Анастасія Олексій
редакційна команда газети ВОНО