Якщо ви хочете дізнатися, як влаштована арт-резиденція, розпал її роботи − найкращий для цього час. Коли художник вже насичений новим бекграундом, але ідея фінального результату ще не оформилась, у голові митця з’являються найцікавіші та найважливіші думки, якими він готовий поділитися. Саме в цей період ми зустріли Карлу Фуллертон, Майю Чуле та Вікентія Коміцкі − запізнілих резидентів, що провели в Києві всього два з половиною тижні. Попри нетривалість свого візиту, вони мали що нам розповісти.

Карла Скот Фуллертон. фото: Юлія Вебер

“Коли я прибула до Києва, все було надзвичайно привітним”, − Карла Скот Фуллертон приїхала на резиденцію з Глазго (Шотландія). Вона тут лише на два з половиною тижні, вдвічі менше, ніж решта митців, проте робота в руках художниці вже горить. У затишному дворику, на другому поверсі галереї “Лавра”,  знаходиться її тимчасова майстерня.

“Я багато працюю з бетоном, металом, та надихаюся архітектурними формами. Перед приїздом я поглянула на свої минулі роботи і зрозуміла, що час повернутися до цього матеріалу”. Карла щойно відлила частини своєї майбутньої скульптури. Поруч лежать мідні пластини з вирізаними ескізами. На столі розкладені незакінчені заготовки ліногравюр та дошки для гравюри на дереві. “Я не буду робити відбитків − усі ці пластини стануть частинами інсталяції. Мене цікавить взаємодія різних матеріалів, діалог, що складеться між ними”.

Резиденція − зовсім не новий формат роботи для Карли. Її CV налічує шість резиденцій за шість останніх років, тож, вочевидь, це одна з особливостей творчості мисткині. “Я вважаю справді важливим поїхати геть і зосередитись на власній роботі. Художники різного походження, з якими я знайомлюсь, є носіями різних знань. Коли ж я повертаюсь додому, одразу втягуюсь у щоденну рутину. Там не обов’язково кидати собі виклик.

Я сподіваюсь від цієї резиденції багатьох цікавих розмов. А також впливів, у архітектурному плані, адже тут я побачила вперше дуже багато речей. Зі свого боку я повинна бути вкрай точною в моїх задумах, адже часу на створення роботи дуже мало. Проте я досі намагаюся відповісти на деякі запитання в моїй голові”.

Майя Чуле. фото: Юлія Вебер

Майя Чуле − мисткиня з Хорватії, проте вже близько восьми років проживає в Нью-Йорку. За час резиденції в Києві художниця відчула особливий культурний зв’язок, що виник внаслідок схожості української та хорватської мов. “Моя рідна мова − хорватська, і я справді насолоджувалась тим, що трохи розуміла українську”.

Тут художниця познайомилась з іще вісьмома резидентами, які складали їй компанію впродовж двох тижнів перебування в Україні. Результатом плідної праці стала інсталяція із малюнків “Falling Into An Interrupted Sleep” (Падіння в забуття), яку Майя представить на відкритті виставки “Amazing Perplexity” (Дивовижна розгубленість). Особливо приємним для неї було великоднє гостювання у Алевтини Кахідзе: “Я перебувала там всього чотири дні, і дуже хотіла б побувати знов”. В Музичах Майя мала змогу зафільмувати матеріал, який у майбутньому може знайти втілення у відеоінсталяції. Створення сценарію, за яком формується зображення − саме так художниця визначає свою творчу діяльність.

Висновок, якого дійшла Майя, перебуваючи в політично нестабільній Україні, полягає у вмінні бути у мирі із самим собою всупереч війні. Така думка виникла після спілкування із багатьма людьми, які розповіли їй, як конфлікт непомітно вплинув  на їхнє буденне життя.

Вікентій Коміцкіфото: Юлія Вебер

«Я був у «Клоузері» і був у «Плівці», − розповідає болгарин Вікентій Коміцкі, що нині живе у Берліні, тож не дивно, що приїхавши в Україну, художник сфокусувався на київському клубному житті. Він навчався на скульптурному відділенні Національної академії мистецтв у Софії і вважає, що це вплинуло на його об’єктно орієнтоване мистецтво. У своїй творчості Вікентій робить оммажі Марксу, цитує П'єро Мандзоні та захоплюється техновечірками як новою культурою.

«У мене ніби два бекграунди: я приїхав із Софії, тому середовище тут, архітектура, місто, будинки для мене звичні і здаються знайомими. Зараз я мешкаю у Берліні, де багато працюю у технокультурі. Мені цікаво, як вона існує тут, у Києві», − ділиться Вікентій, пояснюючи свої мотиви участі у резиденції FACE (Future Art Contemporary Europe) та враження від знайомства з Україною.

Роксолана Макар, Ліза Корнійчук, Анастасія Олексій редакційна команда газети ВОНО